Проблеми устрою світу
18 січня 1919 р. у Версальському палаці розпочала роботу перша в історії країн Європи та Америки міжнародна конференція. В її роботі брали участь представники 27 країн світу. До участі в роботі конференції не були допущені представники переможених країн і радянської Росії.
Франція хотіла відігравати керівну роль в центрі Європи. Однак було ясно, що до тих пір, поки в центрі Європи існувала сильна німецька держава, про керівну роль Франції не могло бути і мови. Тому основний вектор її зовнішньополітичних інтересів на конференції був спрямований саме на послаблення Німеччини.
Кардинально змінився міжнародний фінансовий статус США. З фінансового боржника (в основному, перед Великобританією і Францією) вони перетворилися в їх кредитора. Іноземні інвестиції США довели до 18 млрд. дол. Національне багатство США в 1914 р. складало 192 млрд. дол., а в 1920 р. – 489 млрд. дол. Тому-то напередодні Версальської конференції президент США В. Вільсон міг заявити “Сам Бог нас покликав до місії керівництва світом”. Це і був курс на утвердження реального “світового лідерства”, світової гегемонії США.
Ця програма В. Вільсона містила елементи радикалізму, демократизму і демагогії одночасно. Чому США виступили за ліквідацію таємних договорів країн Антанти? Тому, що вони не брали участі в їх складанні і боялися, що в зв’язку з цим США можуть бути обділеними.
Щодо майбутнього Німеччини, то Великобританія хотіла послабити лише її колоніальний і морський статус, а не взагалі як велику державу. Це і було продовженням з боку Великобританії курсу на ”рівновагу сил” в Європі, тобто, щоб була не дуже була сильна Франція, і, щоб не дуже була слабка Німеччина. Зрозуміло, що Францію такий статус зовсім не задовольняв. Англо-французькі протиріччя на конференції і після її закінчення стали суворою реальністю в європейській політиці міжвоєнного періоду.
Великобританія і США проявили більше політичної далекоглядності. Вони пропонували затвердити репараційні виплати з боку Німеччини в сумі 50 - 100 млрд. золотих марок (це в десять разів менше того, що пропонувала Франція). Не одержавши підтримки з питання загальної суми репарацій, Франція домоглась того, щоб частка, яку вона мала одержувати, сягала 58% від загальної суми репарацій.
Учасники конференції ретельно продумали ті статті договору, які визначали власне становище Німеччини в повоєнній Європі. Лівобережна Рейнська зона на 15 років мала бути окупована союзними військами. Уздовж правого берега Рейну створювалась демілітаризована зона шириною 50-60 км. Німеччину зобов’язували знищити оборонні споруди в районі Рейну. Їй заборонялося мати армію понад 100 тис. солдатів (без права здійснювати загальну військову повинність). Німеччина практично була позбавлена свого ВМФ (без права мати підводні човни).
Смерть Сталина. Ослабление репрессий
Смерть Сталина, наступившая в середине 70-летнего существования Советского Союза, ознаменовала решающий этап, конец целой эпохи, если не конец всей системы.
Для главных соратников Сталина – Маленкова, Молотова, Ворошилова, Микояна, Кагановича, Хрущева Булганина, Берии – самой сложной оказалась проблема политического наследования Сталин ...
Международное положение Древнерусского государства накануне удельного
периода. «Крестовые походы» Владимира Мономаха
Несмотря на смуту среди князей, Мономаху удалось добиться главного: Любечский съезд положил начало объединению русских военных сил против половцев. В 1100 г. в городе Витичеве, неподалеку от Киева, князья съехались на новый съезд для того, чтобы окончательно прекратить междоусобицу и договориться о совместном походе против половцев. К э ...
Петр
II (1727–1730)
В мае 1727 г. Россию ждало новое потрясение: Екатерина I умирает, и вновь встает вопрос о наследнике престола.
Смерти императрицы предшествовал и новый виток острой придворной борьбы. Казалось бы, расклад сил должен был быть таким же, как в январе 1725 года, но судьба в лице князя А.Д. Меншикова распорядилась иначе. В течение многих ле ...