Проблеми устрою світу
18 січня 1919 р. у Версальському палаці розпочала роботу перша в історії країн Європи та Америки міжнародна конференція. В її роботі брали участь представники 27 країн світу. До участі в роботі конференції не були допущені представники переможених країн і радянської Росії.
Франція хотіла відігравати керівну роль в центрі Європи. Однак було ясно, що до тих пір, поки в центрі Європи існувала сильна німецька держава, про керівну роль Франції не могло бути і мови. Тому основний вектор її зовнішньополітичних інтересів на конференції був спрямований саме на послаблення Німеччини.
Кардинально змінився міжнародний фінансовий статус США. З фінансового боржника (в основному, перед Великобританією і Францією) вони перетворилися в їх кредитора. Іноземні інвестиції США довели до 18 млрд. дол. Національне багатство США в 1914 р. складало 192 млрд. дол., а в 1920 р. – 489 млрд. дол. Тому-то напередодні Версальської конференції президент США В. Вільсон міг заявити “Сам Бог нас покликав до місії керівництва світом”. Це і був курс на утвердження реального “світового лідерства”, світової гегемонії США.
Ця програма В. Вільсона містила елементи радикалізму, демократизму і демагогії одночасно. Чому США виступили за ліквідацію таємних договорів країн Антанти? Тому, що вони не брали участі в їх складанні і боялися, що в зв’язку з цим США можуть бути обділеними.
Щодо майбутнього Німеччини, то Великобританія хотіла послабити лише її колоніальний і морський статус, а не взагалі як велику державу. Це і було продовженням з боку Великобританії курсу на ”рівновагу сил” в Європі, тобто, щоб була не дуже була сильна Франція, і, щоб не дуже була слабка Німеччина. Зрозуміло, що Францію такий статус зовсім не задовольняв. Англо-французькі протиріччя на конференції і після її закінчення стали суворою реальністю в європейській політиці міжвоєнного періоду.
Великобританія і США проявили більше політичної далекоглядності. Вони пропонували затвердити репараційні виплати з боку Німеччини в сумі 50 - 100 млрд. золотих марок (це в десять разів менше того, що пропонувала Франція). Не одержавши підтримки з питання загальної суми репарацій, Франція домоглась того, щоб частка, яку вона мала одержувати, сягала 58% від загальної суми репарацій.
Учасники конференції ретельно продумали ті статті договору, які визначали власне становище Німеччини в повоєнній Європі. Лівобережна Рейнська зона на 15 років мала бути окупована союзними військами. Уздовж правого берега Рейну створювалась демілітаризована зона шириною 50-60 км. Німеччину зобов’язували знищити оборонні споруди в районі Рейну. Їй заборонялося мати армію понад 100 тис. солдатів (без права здійснювати загальну військову повинність). Німеччина практично була позбавлена свого ВМФ (без права мати підводні човни).
Европейское направление во внешней политике России. Создание военно-политических
блоков
После Берлинского конгресса международное положение России вновь ухудшилось. В мире складывался новый баланс политических и военных сил. К началу 80-х гг. в Европе наметилось резкое усиление Германии. Упрочились позиции Австро-Венгрии на Балканах. Избегая европейских конфликтов, Англия активизировала колониальные захваты. На арену миров ...
Присоединение Казанского и Астраханского ханства
В результате распада Золотой Орды образовались Казанское, Астраханское, Крымское ханства, постоянно угрожавшие русским землям. Основными задачами внешней политики России во временна правления Ивана Грозного оставались: на западе – борьба за выход к Балтийскому морю, на юго-востоке и востоке – борьба с Казанским и Астраханским ханствами ...
Борьба русского народа за освобождение
Попытки освободится от власти ордынского хана начались вскоре после нашествия Батыя. Наиболее яркой фигурой освободительного движения, выделенной автором, является сын Ярослава Всеволодовича великий князь Андрей. В середине 13 века начинает образовываться военно-политический союз двух сильнейших русских княжеств. Антиордынский характер ...

